Половиця — Катеринослав

9 травня 1887 р. Катеринослав святкував столітні роковини. У десятитисячній масі народу можна було бачити представників міст і сіл, бачити людей всіх верств і національностей. Величезна площа Преображенського Собору і сквер рябіли різноманітними костюмами; горожани переважно тіснилися біля прикрашеної зеленню і прапорами естради, простий народ — селяни — коло пам'ятника Катерині. В юрбі прибулого народу одні бачили царицю вперше, іншим вона відома була і раніше; серед останніх був присутній і 78- річний дід Мартин Власович Кравець-Заїка, з села Нові Кайдаки. Це, згорблений дідок, який спирався на па­лицю. Він різко вирізнявся з-поміж інших своєю добродушною зовнішністю; до нього багато людей (у таких, як і він, свитах) зверталися з питаннями з нагоди події дня; багатьох, очевидно, він задовольняв поясненнями. У свою чергу, ми спробували перекинутися словом; знайомство з дідом зав'язалося швидко і через 2—3 хвилини ми вже вели пожвавлену бесіду у тіні дерева. З багатьох записаних розповідей передамо ті, що присвячені Катеринославу—Половиці й засновникам останньої — запорожцям.

«Катеринослав спершу звали Половицею, бо так звали слободу, де тепер місто, а інші звали його Невінчаною губернією  Давно, ще молодим, зайшов я з Таврії в Херсон. Тоді вже в містах почали гроші лічити на срібло, а в слободах, було, все на асигнацію. Ось ходжу раз базаром і бачу: перекупка продає груші. Почім, кажу, чашка? — Копійка. — Сип дві в заполу. Всипала. Я даю шага (гріш). — Що це ти даєш, — каже, — на срібло дві копійки. — Де ж тобі, кажу, у біса, взяти копійок срібних: їх же кат-ма... Вона розсердилася і питає: з якої ти губернії? — 3 Катеринославської, — кажу. — А, це з Невінчаної?.. Там ви і рахунку не знаєте. — А ви, кажу, розумні? У нас в гу­бернії тільки одна балка Невінчана, у вас скрізь продають тютюн під церквами. Взяв і повернув їй груші.

—   А за що ж, діду, балку прозвали Невінчаною?

—   Та вже ж за те, що колись там люди жили невінчані. Спершу місто було зовсім мале, то сюди, було, і надходять солдати, солдатки, бродяги всілякі, кацапня... Інший жінку, дітей покине, інша — чоловіка; їх ніхто тут не питав: звідкіля і хто. У норах, було, і калатають вік. Народ був все голий та розпутний... Покійний запорожець Берлим розповідав, що в них не було оцього поганого звичаю лаятися так, як тепер: тепер мала дитина — і та гне по-матерщині; все це зайшло до нас від кацапів, з тієї Невінчаної балки. У запорожців — «єретичий син», «єретича душа», «скурвий син», «копанка, або сто копанок чортів» — це найбільша лайка. Вони більше через цю лайку та розпусту і пере­бралися з Половиці у Михайлівку та Краснопіль.